Згідно до наказу ДПА України від 03.05.06 № 242,
“кожний поданий звітний документ повинен відповідати всім правилам побудови XML-документа відповідно до відкритого стандарту W3C (https://www.w3.org/TR/REC-xml)”.[1]
Тобто до ДПА України електронні документи мають подаватися у форматі XML. Ніяких приміток про алгоритми і стандарти пакування XML-документів тут не йдеться. Тим паче про загадковий закритий формат Packed_XML, алгоритми отримання якого із стандартного W3C XML і оборотного перетворення – невідомі.
У той же час стаття Стаття 13. “Зберігання електронних документів та архіви електронних документів” Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг” [2] вимагає:
Суб'єкти електронного документообігу повинні зберігати електронні документи на електронних носіях інформації у формі, що дає змогу перевірити їх цілісність на цих носіях.
...
При зберіганні електронних документів обов'язкове додержання таких вимог:
1) інформація, що міститься в електронних документах, повинна бути доступною для її подальшого використання;
2) має бути забезпечена можливість відновлення електронного документа у тому форматі, в якому він був створений, відправлений або одержаний;
У програмних продуктах, що використовують Packed_XML, користувачі позбавлені такої можливості — документ, створений у цих програмах неможливо зберегти у стандартному форматі XML – тільки подивитися на екрані або роздрукувати. Цим створюються перешкоди для виконання вимоги Закону України забезпечення можливості відновлення документа у тому форматі, в якому він був відправлений.
Тут ясно, що виробники програмного забезпечення порушують Закон, намагаючись захистити результати своєї роботи - розроблені ними бланки податкової та іншої звітності від вільного використання і їх можна зрозуміти. Але це не привід для порушення Закону і обмеження встановлених Законом України прав користувачів комерційних версій програмних продуктів.
Причина ситуації, що виникла, у тому, що стандартизовані XML-бланки звітності повинні надаватися фізичним або юридичним особам не комерційними структурами, а державою на безоплатній основі. А питання, як держава буде створювати ці бланки - чи силами апарату державних службовців, чи залучати до цього процесу комерційні підприємства, - вже не повинно лягати на плечі платників податків і зборів.
Інакше виходить ще один парадокс: електронний документообіг, який вводиться з метою підвищити ефективність роботи держапарату і скоротити затрати на його утримання створюється не за рахунок коштів держбюджету, а за рахунок платників. Таким чином держава створює прихований податок з громадян України на забезпечення електронного документообігу.
Питання: як регулюються такі приховані податки Законом України? Хто зараз встановлює, скільки громадяни України мають платити таких прихованих податків? Чи тут ще й антимонопольне законодавство порушується?
Література
1. Формат (стандарт) електронного документа звітності платників податків. - Додаток 1 до наказу ДПА України від 03.05.06 № 242 (у редакції наказу ДПА України від 11.02.2011 № 90).
2. ЗАКОН УКРАЇНИ Про електронні документи та електронний документообіг. - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 36, ст.275.
